Авжеж блог це персональна справа. Воно ж для мене. А не реклама для популяризації. Так скаже будь-хто. Так, але й не так. Бо будь-кому необхіден  зворотний вигук. Тобто я – гук, а мені, як реакція на нього, зустрічний.  А інакше як? Я можу тоді сама з собою розмовляти за чаем з варенням. З тією ж ефективністю.

Сам з собою будь хто може проаналізувати плани, якись стосунки, якись події…. Але думки шукають або визнання, або спростування. Вони хочуть дискусії. Тому я от подумала, може законсервувати своє Вордпресове обличя зара?   Буду повертатись до нього періодично.  А поки сконцентруюсь на розвитку себе на блогах іншіх. І залишаю себе активну на Ливджорналі.  маленьке Чао до Вордпресу                             На певен час.    До великого Добрий день:))

Ну от.   Все пішло по колу знов.   Це національне ноу-хау.   Така тупа традиція обирати з поміж виродків щось таке саме ,  але трошки рожеве, або  з двома судимостями, або  те, що комусь до душі ( та ні, до фінансових інтересів)…

Так щоб з*явилось насправді  національне і гідне, цивілізоване і талановите,  то ні.  Не дотягуємо. Тому ходимо по колу.  По два рази прем*єрами, по два президентами. Не можуть люди злізти з влади. І визволити від себе Україну.   

А народ теж,  як завжди.  Все  вважає,  що це все – для нього.  Обирає собі,  кого з тих ненажер любити, а кого ненавидити. Бачить тільки два боки. Крайні. І нічого посеред. А всередині і є європейська цивілізованність і толерантність,  поєднання національних інтересів і державницького ставлення, ідея і мрія.

І доки ще ця ненажерливість буде з одного боку, доти ця наївність і народний фанатизм буде з іншого. Потрошку звалимось у середину.    Але не скоро, і що то від нас залишиться? 

 А прискорити наш поступ ?    Ні.   Не  у Європу або у усіляки абревіатури.                  У  самих себе. До самих себе.  Бо коли будемо знати хто ми, то пізнаємо чого ми варті. Тоді зможемо вимагати своєї цени.

Тоді і з*являться ті політики, котрі в змозі  віддати цю ціну за право представляти суспільство у владі   і   застосовувати владу на користь цьому суспільству.                   

А поки не лідерів нації, не державних достойників, не гідний вігляд у світі, а маємо на кого молитись.    Але це –  не Господь.     І тому такий сурогат є гріх.  

За такий рік  швидкої динамики суспільно-політичних рухів, який нам належить прожити, завжди зростають політичні репутації і вибудовуються політичні кар*єри. Усюди. Але ми ще не спробували.

Бо таких років у нас було достатньо, але персони, які на ті часи панували в політиці України, були не здатні навіть на півкроку наблизитись до усвідомлення,  що таке дійсно незалежність і для чого вона потрібна.

Бо становище  прийнятне , гроші у кишені запливають, онуки забеспечені.  Навіщо щось там розбудовувати?   Та й ті продукти совка у нашій політиці ще є у немалому відсотку.

І тому остання подія – обрання спікером Верховної Ради Арсенія Яценюка  – мені видається  не великою перемогою коаліції,  як це  шалено описують багато  хто  і у ЖЖ , а результатом  може першого нормального ставлення до роботи політика, як  до професійного технологічного процесу.

Бо це була задача не просто обрання необхідної для демократичної коаліції людини, а задача втримання разом 227 голосів, щоб зламати тенденцію останніх 15 років,  коли у політиці правлять  залишки мертвої країни і їх ідеологічні нащадки.

Бо для усіх них, хто розклав себе, як яйця по різних корзінах-фракціях, була можливість ще зібратись знов до купи й продовжувати  втілювати совкові методи керівництва – панування . І там було б вже не знайти ані  кватирки для входу у політику і державне управління нового покоління . Так би й законсервували себе  і з собою усю країну у дремучому стані.

Тому  це обрання  може комусь здалося примусовим або недемократичним, як ото пані Герман, або Кисєльову( ну ото вже клініка),  але воно мало статися, щоб протестувати-проекзаменувати здатність формувати єдиний загін проти старопердунського складу  залишків комунізму у законодавчому органі України.

І з цього погляду я вітаю це обрання. Бо для мене це перший крок технологічних можливостей 227 депутатів, що попри усі перепони можуть стати таки європейською більшістю. Це перший цивілізований крок.

 Це стосовно цього тактичного процесу.    А зі стратегічного погляду, я вважаю все ж таки, що єдиним працюючим технологічним процесом зараз і вже як рік   є програма доведення президентського рейтингу і  його впливу на події  до максимально можливого рівня.  Це низка сценаріїв, що поступово  вмикаються у залежності від ситуацій.  І вони будуть корегуватись і втягувати в себе вигідних персон .  Першою після виборів такою персоною став Арсеній Яценюк.

Я не поділяю пафосу що до його  надзвичайних здібностей і професійних якостей.  Нормальна людина, що має освіту, таланти, працює над собою і втілює свої плани .  Але пан Яценюк є настільки розумною людиною, щоб не зраджувати.  Це не було його клятвою вірності, але одного разу обрав собі політичне середовище, з його цілями й персонами, він дотримається своїх зобов*язань стосовно цих цілей.

І це виглядає дуже контрасно від тих повзунів, що хитаються з боку у бік, пропонуючи себе будь кому, тільки б давали можливість щось собі наскребти на старість. 

І  непродажність одного політика, що призводить до  гідного результату,  тягне за собою , як вагомий приклад, й поведінку іншіх молодих нових депутатів.   Це дає змогу сподіватись на подальші кроки до цивілізації.

А для пердунів совка вже не залишає надії для їх псевдонеобхідності у якості радників і помічників.  Бо нащо  Катеринчуку або Князевичу пердун-помічник, або радник молодий, але пошкоджений гніллю совкових правил у політиці. Все повино оновитись, і початок вже є. 

 Ну от і все. А день пройшов гарно , бізнесово, політично, професійно, лобстерно, тигрово-креветочно, десертно.   Про це напишу у Ливджорнал. Таке  собі легковажне:))   Буде вільний час, шалений настрій то далі буде:))

Ок!    Я тут!   Усім привіт!